Чи вміємо ми бути щасливими там, де нас не потрібно завойовувати.
Хочеш стабільних, передбачуваних і емоційно близьких стосунків, але коли поруч з'являється людина, яка послідовно виявляє зацікавленість, не зникає без пояснень, не змушує постійно сумніватися у власній значущості, починаєш відчувати незрозумілу тривогу, втрачати інтерес або шукати причини дистанціюватися.
Натомість у стосунках, де близькість постійно чергується з віддаленням, де необхідно вгадувати настрій партнера, домагатися уваги, докладати значних зусиль, щоб отримати емоційний відгук, може виникати інтенсивне переживання закоханості, сильне прагнення до контакту і труднощі з припиненням цих стосунків.
Чому так відбувається?
Одне з можливих пояснень можна знайти в теорії прив'язаності, яка розглядає те, як ранній досвід взаємодії зі значущими дорослими та подальший досвід близьких стосунків впливають на формування очікувань щодо доступності іншої людини, власної цінності та можливості отримати підтримку.
У дорослих стосунках ці очікування можуть проявлятися через два важливі виміри прив'язаності - тривожність і уникнення.
Людина з вираженішою тривожною орієнтацією може бути особливо чутливою до ознак можливого відкидання, потребувати частого підтвердження значущості стосунків, болісно реагувати на неоднозначність у поведінці партнера та схильна інтерпретувати навіть незначну дистанцію як сигнал втрати близькості.
За більш вираженого уникнення близькість - залежність від іншої людини може переживатися як загроза автономії, внаслідок чого людина дистанціюється, пригнічує потребу в підтримці, намагається впоратися з емоційним напруженням самостійно.
Важливо, що ці особливості можуть по-різному проявлятися залежно від стосунків і ситуації.
Але що відбувається, коли людина опиняється у стосунках, де немає звичної невизначеності?
Якщо попередній досвід близькості був пов'язаний із непослідовністю, емоційною недоступністю, необхідністю постійно домагатися уваги, людина могла сформувати очікування, відповідно до яких близькість не є чимось гарантованим, а її збереження потребує постійного контролю, адаптації та зусиль.
Тоді передбачуваність партнера, сама по собі, не обов'язково забезпечує відчуття безпеки. Оскільки внутрішні очікування щодо стосунків не завжди змінюються одночасно зі зміною реальних обставин.
Людина може продовжувати шукати ознаки відкидання там, де їх немає, відчувати недовіру до послідовності іншого. Або не розуміти, як поводитися у стосунках, у яких не потрібно постійно відновлювати втрачену близькість і тоді замість відчуття безпеки, це викликає відчуття тривоги.
Водночас важливо не робити з цього висновок, що будь-яка тривога поруч із турботливим партнером є наслідком травми чи є маркером тривожного типу прив'язаності. Іноді дискомфорт пов'язаний із реальною несумісністю, порушенням особистих меж, недостатньою емоційною близькістю або поведінкою партнера, яка об'єктивно не створює відчуття надійності.
Тому в психологічній роботі важливо досліджувати не лише те, що людина відчуває, а й те, у яких саме взаємодіях виникає це переживання, які думки та очікування супроводжують і наскільки вони відповідають актуальній поведінці іншої людини.
Є ще один принциповий момент, досвід безпечних стосунків може поступово змінювати сформовані уявлення щодо близькості. Дослідження дорослої прив'язаності показують, що послідовна чуйність партнера, його здатність помічати потреби іншого, відгукуватися на них і залишатися доступним у складних ситуаціях пов'язані з більшою безпекою в конкретних стосунках.
Це не означає, що партнер має постійно заспокоювати, доводити свою любов або брати відповідальність за емоційний стан іншої людини. Йдеться про взаємодію, у якій потреби обох можуть бути почутими, а конфлікти не обов'язково означають загрозу розриву.
Можливо, одне з важливих запитань, яке варто поставити собі “Що саме я переживаю, коли мені більше не потрібно боротися за близькість, і чи можу я поступово навчитися довіряти стосункам, у яких близькість не є винагородою за мої зусилля?”
Адже здатність бути в близькості, не лише про здатність любити іншу людину, а і можливість витримувати взаємність, приймати турботу, зберігати власну автономію та не сприймати кожну невизначеність як загрозу втрати стосунків.