Інтонації та голос, які калічать сильніше ніж ляпас

Агресія - це не завжди рука, іноді - це інтонація або крик. Ми не пам’ятаємо слова, ми пам’ятаємо інтонації. «Скільки можна тебе чекати», «Чого ти знов ниєш», «Ти можеш вже нормально сказати». В жодній з цих фраз  є ремінь або ляпас. Але якщо ви чули щось подібне в дитинстві, ви пам’ятаєте почуття, погляд, тон, зневагу. Ми б’ємо не словами, ми б’ємо голосом. Чому так відбувається? Тому що нас самих цьому «навчили». Нас теж не вчили говорити так, щоб нас зрозуміли. Нас примушували слухатися, а не чути. І тепер ми, не бажаючи цього, стали тими дорослими, від яких самі ховались. Як не повторювати помилки наших батьків зі своїми дітьми? Ось декілька порад, коли хочеться закричати на дитину:

-         вийдіть з конфліктної ситуації, не подумки, а фізично, вийдіть з кімнати, повільно випийте води, умийтеся холодною водою, порахуйте до 50

-         заздалегідь домовтесь з дитиною про так зване «Стоп-слово», яке буде слугувати для обох сигналом для припинення емоційної розмови. Підберіть його разом з дитиною, при чому це слово має працювати в обидві сторони, але треба його закріпити в спокійних обставинах.

-         зробіть дихальну техніку (5 разів глибокий вдих/глибокий видих, видих має бути довше ніж вдих)

-         коли ви відчуваєте, що ось-ось вийдете з рівноваги, задайте собі питання: «Що саме в поведінці дитини мене бісить, виводить з себе?»

-         частіше відновлюйте свій ресурс

-         навчиться прощати себе

-         якщо вже зірвалися на крик, то вибачтесь перед дитиною, пояснивши, що зрив пов’язаний не з нею, а зі втомою від криків, різких рухів та багатозадачності та ін.

-         звертайте увагу на те, що цінного зараз робить ваша дитина, змініть своє ставлення до поведінки дитини, не оцінюйте її дії та прояви. Це інший погляд, можливо, не звичний, але кожен з батьків вміє це робити. Цінувати, а не оцінювати – це привілей дорослих.